Наш маленький “день залізничника” – Київська дитяча залізниця

Одного літнього дня ми вирішили поїхати на Київську дитячу залізницю: багато про неї чули, але не бачили.

Як  людина спотворена користуванням інетом, я зайшов на сайт дитячої залізниці і подивився дорогу – здавалося все дуже і дуже просто. Але то була ілюзія…

Керівництво цього закладу всім дарує безкоштовний квест “А знайди – но нас!!!”

Хвилин 10 пішло на те, аби зрозуміти,  як правильно вийти на гудок.  Сама залізниця знаходиться в Сирецькому парку, і ніби поруч, і ніби ні.  Ранкового сонячного дня дуже добре було чути, з якого боку лунає  звук працюючого паровоза, але знайти його було не дуже просто. Ми навіть знайшли, вказану на сайті адресу Т. Шамрила, 4 – але то був дитячий садочок.

Пройшовши між  будинками і 5 разів запитавши туземців ми таки її знайшли.

Перше враження було шикарне:

• справжній паровоз;
• діти – провідники;
• депо з потягами;
• “припаркований” маленький “потяг”, по якому може лазити дітвора.

Але… Реальність виявилася, як в поганому кіно – чим далі, тим нудніший сценарій та невиправдані витрати на “спецефекти”.

По порядку.

Загальний порядок на цій невеличкій залізниці полягає в тому, що є дві станції: “Вишенька” та “Яблунька”. Там Вам продають квиток на одне коло з правом зробити зупинку на проміжній станції. Тобто, якщо відправка у Вас на станції “Яблунька” Ви можете доїхати до станції “Вишенька”, вийти там, а потім продовжити маршрут до “Яблуньки”.  Довжина кола – 2,5 км.

Тривалість поїздки між станціями – до 4 хвилин.

Між станціями курсує справжній паровоз, але дещо зменшений в розмірі.

Гудить страшенно. Деяким дітям дуже подобається, а дехто починає ридати.

У вигонах працюють юні залізничники – дітки розказують маршрут, правила поведінки та техніки безпеки під час руху, а також перевіряють квитки.

В поведінці юних служителів залізниці відчувається любов до неї – діти із зацікавленістю в голосі та іскрою в очах розказують “обов’язкову програму” та радо відповідають на додаткові питання.

Приїхавши на “проміжну” станцію – я був неприємно вражений: крім будиночка з касою для квитків жодних “залізничних” розваг для дітей. В парку вже чекали “пасажирів” потягу “довгого” слідування продавці цукрової вати, прогулянка на поні та конях, надуті кульки.

Одна радість для дитини під час очікування рейсу – це цукрова вата.

Очі малюка були в “непонятці” – де ж прикол залізниці, і чому радуватися?!

Повертаючись на станцію “Вишенька”, я тішився думкою, що зараз можна буде дитину поводити навчальною частиною. де стоять різні вагони, а в класах проходять заняття для підлітків. Моєму здивуванню і розпачу Масіка не було меж, коли ми дізналися, що в навчальну частину не пускають, а сторож. в пориві “верховної влади” видав епічну репліку: ” А що там дивитися паровоз – як паровоз – он по колії такий самий їздить”.

Що ж тут скажеш – клієнт орієнтованість так і шкалить, а продуманість програми для відвідувачів схожа на позитивну динаміку економіки України  – “всі чули, але ніхто не відчув”.

Загальна оцінка – 3 з 5 (і то лише за рахунок старання діточок).

Чи порадив би відвідати комусь – ні! Не за такої організації.

Зарядившись залізничною тематикою і не вдовольнивши бажання Малюка в потягах ми вирушили в музей рухомого складу – але то вже зовсім інша історія.