Чим далі росте син, чим частіше хтось характеризує дітей як “чемний”, “розбишака”, “босяк”, “хуліган”, “гарний хлопчик” тим частіше мені згадується випадок з мого недовгого вчителювання в школі.
Сталося так, що надцять років тому я по понеділках кілька місяців вів уроки правознавства в одній невеличкій напів-сільській школі. В 9 класі хлопці себе вже були переповнені юнацького максималізму, а дівчата були впевнені в своїй неперевершеності та жіночності.
В той же час, свої подальші життєві плани вони будували з врахуванням “лейб”, приліплених до них дорослими.
Мені запам’яталися 2 хлопчики – я не знав їхніх оцінок по інших предметах, ставлення вчителів та учнів до них, нічого. Сьогодні я не пам’ятаю їх імен. Для історії назву їх «Сашко» та «Петро».
Перші теми правознавства – це “перлина занудства” для учнів. В 9 класі, навіть якщо ти і дуже хочеш то дуже важко усвідомити, що таке суверенітет держави і чим він характеризується, з чого складається норма права і як виокремити її складові .
Але навчальний план є навальним планом. Теми читалися, завдання роздавалися, а діти вчилися.
На перших уроках я оцінок не ставив, а лише давав матеріал та проводив навальні ігри з дітьми і цим, мабуть, став для них цікавим. Адже їм було цікаво спробувати розібратися чи був порушником Заєць (з мультфільму «Ну, постривай»), коли обрізав мотузку, по якій Вовк ліг на будинок; чи мала ознаки держави громада козаків з однойменних мультфільмів.
І ось коли ми обговорювали нестандартні ситуації, відповіді на які не можна було знайти в підручнику «Сашко» постійно висував версії і в більшості був правим, «Петрик» же намагався цитувати книжку, але часто «не потрапляв» у ноти. Коли на третьому зайнятті почав ставити оцінки «Сашко» отримав «тверду п’ятірку», а «Петрик» з «четвірку».
До сьогодні пам’ятаю яскраву посмішку «Сашка» та блиск в його очах, коли він давав щоденник для виставлення оцінки.
Коли про успіхи хлопчаків я сказав у вчительській на мене подивися «скоса» і сказали: «Та як таке може бути, щоб «Сашко» отримав відмінно – він же «двієчник» і з невдалої сім’ї, де батьки «закладують»! А «Петрик» він же відмінник!!! ».
Пройшло багато років, а ці слова не виходять з пам’яті.
Чому наша система «рівняє» дітей по кожному предмету. Чому якщо «двієчник», то він може бути успішним лише на праці та фізкільтурі? Хто сказав, що «відмінник» однаково неперевершено пише твори, ставить хімічні досліди та не плутається в історичних датах? Може так «зручніше»?
Ці слова через багато років в іншій формі повторила моя знайома, яка рік навчалася в США. Вона сказала: «Вони (в США) не кажуть «поганий» – вони кажуть «інший».
Мабуть в цьому щось є…
Сьогодні нашому малюку кажемо, що твій чи чийсь вчинок «гарний» чи «поганий», але не кажемо ти чи хтось – поганий.
Діти ж нам вірять.
P.S. На початку листопада я покинув вчителювання, але дуже хочу, вірити що «Сашко» вирвався з кола шкільних «бірок», приліплених йому дорослими.
Be the first to comment