Цей тиждень видався не зовсім звичайним – син щодня о 6 ранку сам прокидається і починає займатися своїми важливими справами: гратися машинками, розмальовувати… Скажу відверто – в мене о 6 ранку стільки життєвого оптимізму немає і я йому пропоную ще трішки полежати.
Сьогодні вранці дорогою в садок юний філософ мене “вкатав в асфальт”. Як то кажуть, далі пряма мова мовою оригіналу 🙂
– Татусь, а ти знаєш, чому вранці я відразу стаю, а не слухаюся тебе, щоб ще трішки полежати?
– Ні, синок.
– Якщо я вранці прокинутися і ще полежати, то ранок буде пізно. А якщо прокинутися і не лежати, то ранок буде рано.
Читайте також Татусь, а ти знаєш, чим ти мені цікавий?
Ця не проста словесна конструкція не особливо прояснила мені ситуація, тому я попросив пояснити мені. І почув!!!
– Тато, якщо ранок настає рано, то я встигаю і погратися, і поснідати, і піти в садочок. А якщо ранок настає пізно – то я встигаю лише поснідати і не встигну погратися.
Гордіть за малюка, який в неповні 5 років зрозумів, що “Хто рано встає – тому Бог дає” мене розпирає до вечора.
Доброго всім раннього ранку 🙂 !
Be the first to comment