Пишуть казки та оповідання одиниці, а розказують їх тисячі людей. Авто проекту “Татові Казки” – Юрій Динис ділиться порадами того, як стати неперевершеним оповідачем казок та історій для дітей “двотисячних” – 2000.
Спокійно, дитяча варта і сумуйте поціновувачі зомбі-хоррор – це не про покійників, які ведуть активний спосіб життя. Z – популярна наліпка, якою ми пояснили наше нерозуміння способу мислення покоління 2000. Ну, або ще “Покоління Z”. Про них пишуть, думають і вигадують. Їх не розуміють і правлять, в принципі, як і всі нові покоління до того. А ще під них адаптують навчальні програми, книги, історії і казки. Я маю можливість щодо останнього поділитися особистим досвідом. І, оскільки, цілком природно, що не хочу здаватися заіржавілим коритом, зроблю це в стилі “Z”. Не будемо говорити про те, хто вони такі – діти “Z”. Наговорено достатньо, Гугл вам в помічники. Тому одразу до правил розповідання дітям 2000 казок.
Правило перше.
Ясна і проста лінія розповіді. Думаєте, що це веде до здебільнення дітей? Нагадую, ми розмовляємо про покоління “Z”. Їм життєво необхідно ДОДУМУВАТИ. Їм не треба розжовувати. Достатня схема фактів, подій і героїв – інше кожен зробить сам. Якщо все розкладено, розжовано, ні про що спитати і нема про що помріяти – це нудно.
І тут лайфхак – не обовязково вигадувати абсолютно нові сюжети (ох і важко буде татам, які люблять фантастику – кожен раз Его зазнає удару: “Я вже це читав, що ж такого нового видати”!) . Достатньо просто про щось ділитися – власні мрії, осмислення прочитаного, та в кінці кінців події дня.
Думаєте не вийде історії? Тоді правило друге – комунікаційне (втомився мімікрувати, скотився до нашого рівня)!
Правило друге
Дозвольте дитині вас перебивати. У вас не наукова доповідь і судова промова. Коли мале слухає історію, воно перебиває з трьох причин – йому цікаво щось інше зараз (саме так, не буває нецікавої історії, просто щось у дитячій голові зараз зайняло більш важливе місце, ніж казка, ви не винні і історія ваша тут ні при чому), або (друге) дитина хоче щось спитати, або (от воно, третє) хоче прийняти участь і довигадувати щось своє. Третє – накрутіше. Можна, та ні, треба час від часу пропонувати дитині щось додати. Ну і головне – послухати, що мале каже. І наберіться терпіння – це може бути довго. Але саме так із вашої розповіді народиться ВАША (тато + дитина) історія, яка не матиме аналогів, гарантую! Та як зробити, щоб перша причина не завадила створенню історії?
Також почитайте Історія про розкидані іграшки та “Іграшкових мурфіків”
Правило третє – технічне!
Казку треба розповідати перед сном. Чому ? Та тому, що це чи єдиний момент, коли мале зафіксоване, і світ навколо не пропонує сто мільонів
приводів відволіктися. Вас це бісить? Хочете виховати дисциплінованість і увагу? А може думаєте, що дитина не слухає? Тому що неуважна або вас не поважає? А якщо ось так – давайте тати, посадимо вас посеред конкурсу «Міс світу», або в автосалоні, або в збройному магазині, або посеред міста, в якому ви ніколи не бували, і я почну вам вперше у вашому житті читати Бредбері. Або хоч кого, в принципі. А потім зроблю висновок, що Бредбері вам нецікавий. Ага? Дитині весь світ вперше, а Z-там ще й ширше разом з Інтернетом! Звуки, світло, меблі, мама миє посуд, кіт наклав в кутку і ще ніхто не помітив, гаджети – нереально і несправедливо очікувати, що ви принесете миску теплої води на узбережжя океану і вмовите маленьку людину скупатися саме в мисці, наплювавши на океан. Та це ще не все. Пам’ятаєте, як купати дитину? Правильно, у ванні завжди є: вода, дитина і 30 кг іграшок. І – сюрприз – для нашої мети це не сюжет.
Правило четверте – математичне!
Z – покоління нового інформаційного простору. І його характеристики – не об’єм, а темп подачі інформації.
Тривалість стандартного серійного мультика – 22 хвилини. Кожні півтори-дві хвилини змінюється сцена. Всередині сцени кожні 8-12 секунд відбувається якась подія (нова репліка, новий персонаж, змінюється погода). Якщо динаміка інша – дитина не дотерпить до найцікавішого.
Та не звикла вона! Але це не значить, що відтепер ви розповідаєте казки з секундоміром. Досить просто не поринати у довжелезні описи місцевостей або персонажів, навіть якщо вони епічні і вам подобаються. Треба робити короткий вступ і переходити до подій історії, про кожну подію розповідати коротко, таємниця повинна розкритися через дві хвилини після того, як виникла, а якщо в кінці буде сюрприз – то не треба до нього підводити. Коротше кажучи, казка категорії Z – це швидка дорога до місця, де відбудуться найцікавіші події, події змінюються швидко, таємниці виникають і розкриваються теж швидко, а сюрприз – справді неочікуваний. Повірте, якщо дитині стане неясно щось, не вистачить описів або буде незрозумілим персонаж – вона спитає. Буде про що побалакати. Ну, про побалакати…
Правило п’яте – моральне…
Це, певно, найскладніше. Це питання довіри. Нема сенсу піднімати питання довіри до вибору дітей, йому стільки років, скільки нам відомо з письмових історичних джерел, та воно є, було, і напевно, буде (хоча ось це спірно – не відомо як Z-ети будуть дітей виховувати). Ох, як же хочеть закінчити казку словами: “А от тому нічого лазити по лісу самій в червоному каптурику” (або Кличко: “ І от тому треба було зацідити отому Вовку в щелепу одразу лівою, поки гонг не прозвучав!”). Ми ж краще знаємо: “Ну шо воно, оте 25-ти кілограмове цуценя про життя знає! От зара я тебе навчу, пуголовку…” Нічого не вийде. Їм треба самим знайти мораль. Буде відрізнятися від вашої ідеї? Ха! Це не мале не зрозуміло! Це ви собі не призналися! Пам’ятаєте – “що дитину не вчи, все одно він буде як ти”? Ну так це правда. Що в кінці історіїї не розказуй “Типу, і от вбивати не можна!” (не судіть про автора, це спеціальний маргінальний приклад, щоб швидко і ясно), та якщо тато-кіллер розказує про історію організаціїї … ну, акції, скажімо з політкоректності, то таки завтра малий буде грати в організацію підриву ведмедика. Хочете донести мораль – змініться самі. Не варто брехати. Все одно не вийде. Цим малим варто довіряти. Вони самі розберуться. Тому і сказав на початку – це найскладніше.
Be the first to comment